Сівозміни на осушених землях.

Структура посівних площ і сівозміни ва осушених землях розробляються з урахуванням економічних показників господарств, типу осушених земель, способів осушення і їх окультуреності.

Осушені землі та ті, які планують осушувати, ділять на 2 великі групи: мінеральні та органогенні (торфобо­лотні). До першої групи належать в основному дерново-підзолисті ґрунти з різним гранулометричним складом (пі­щані, супіщані, суглинкові) і лучно-дернові. До другої групи, залежно від глибини залягання торфу та інтенсив­ності його мінералізації, відносять кілька різновидностей грунтів: торфо­болотні (глибина торфу — до 0,5 м), неглибокі торфовища (до 1 м), середньопотужні торфовища (1 - 2 м) і потужні торфовища (понад 2 м). Всі ці грунти характеризуються високою по­тенціальною, а після культурно-техніч­них робіт і ефективною родючістю.

Намасивах осушених мінеральних грунтів з добре відрегульованим вод­ним режимом можна впроваджувати польові та кормові сівозміни з харак­терним для зони набором сільськогос­подарських культур (цукрові та кор­мові буряки, картопля, овочі, зернові та зернобобові культури, а в поліській зоні — льон-довгунець).

На торф'яних грунтах Лісостепу, на­приклад, урожайність районованих сортів зернових культур в 1,5 - 2 рази нижча, ніж на мінеральних ґрунтах (переважно чорноземного типу), тому вирощувати їх на осушених землях ці­єї зони недоцільно. Низьку врожай­ність на торфових грунтах мають і зернобобові культури (кормові боби, соя) внаслідок сильної забур'яненості. В зв'язку з цим кормові боби на Поліссі, а сою в Лісостепу доцільно вирощува­ти в сумішці з кукурудзою, що дає можливість поліпшити якість кормів і баланс азоту в ґрунті.

У системі сівозмін використовують найчастіше і глибокі торфовища. Спів­відношення між багаторічними трава­ми і однорічними культурами в них за­лежить від ступеня розкладання тор­фу. Багаторічні трави зменшують ін­тенсивність мінералізації органічної речовини порівняно з однорічними культурами. Так, у Лісостепу загальні втрати торфу внаслідок мінералізації під просапними культурами становили 14 - 15, а під багаторічними травами — 2,5 - 4 т/га.

У зв'язку з можливою посиленого мінералізацією органічної речовини у торфових ґрунтах склад культур у сі­возмінах з часом слід змінювати, частково зменшуючи площі під просапни­ми і збільшуючи їх під однорічними культурами суцільної сівби і багато­річними травами, а при сильній мінералізації орного шару торфу і проявах вітрової ерозії — займати поля багато­річними травами.

Ґрунтозахисні сівозміни.

Сівозміни, у яких набір сільськогос­подарських культур, їх розміщення і чергування забезпечують захист ґрунту від ерозії, називають ґрунтозахисними. Під такі сівозміни відводять переваж­но середньо- і сильнозмиті землі зі схи­лом від 3 до 14° або ті, що зазнають вітрової ерозії. Запровадження таких сівозмін забезпечує захист ґрунту від водної та вітрової ерозії, створює умо­ви для підвищення родючості еродованих і ерозійнонебезпечних земель, сприяє підвищенню врожайності сіль­ськогосподарських культур.

Ефективність ґрунтозахисних сіво­змін підвищується, якщо в них здійснюють такі заходи, як контурно-меліо­ративну організацію території, спору­дження різних водорегулюючих систем, смугове розміщення посівів, залужен­ня дуже еродованих ділянок тощо.

Основним фактором, що захищає грунт від ерозії, є рослинність. Ґрунтозахисна роль різних рослин, залежно від особливостей їх агротехніки і тривалості періоду вирощування, неодна­кова.

Ґрунтозахисна сівозміна повинна відрізнятися від інших сівозмін великою питомою масою багаторічних трав (20—50 % і більше) і зернових коло­сових культур суцільного способу сів­би. У таких сівозмінах немає чистого пару, зводяться до мінімуму або зов­сім виключаються просапні культури.

Слід мати на увазі, що ґрунтозахис­на ефективність культур зменшується із збільшенням крутизни схилів. На­приклад, на схилі до 3° вірогідність захисту грунту під багаторічними тра­вами становить 95, а під озимою пше­ницею— 82 %. При збільшенні крутиз­ни схилу до 6—9° ґрунтозахисна дія цих культур послаблюється відповідно до 94—84 і 77—68 %. Це слід врахо­вувати при розрахунку ґрунтозахисної ефективності сівозміни на схилах з різ­ною крутизною.

Щоб посилити ґрунтозахисну роль сівозмін при інтенсивних процесах водної або вітрової ерозії, необхід­но застосовувати смугове розміщення культур. При цьому поле займають не одною культурою чи паром, а кількома. Дія смугового землеробства вияв­ляється внаслідок чергування на полях агрофонів, які по-різному захищають грунт. Смуги, зайняті культурами, які добре захищають ґрунт, запобігають ерозійним процесам на полі і їх нази­вають буферними.

Розміщення культур смугами — найбільш простий і доступний спосіб за­хисту від ерозії, оскільки використову­ється меліоративна роль культурних рослин і підвищується ефективність інших агротехнічних заходів.

При розміщенні сільськогосподар­ських культур смугами треба, щоб частина кожного поля була вкрита рос­линністю або стерньовими рештками культур суцільного способу сівби, які будуть запобігати утворенню струминних і борозенно-струминних вимоїн, зменшуватимуть або припинятимуть змивання ґрунту, запобігатимуть ви­никненню лавинних ефектів під час пи­лових бур.

Ефективність розміщення сільсько­господарських культур смугами значною мірою залежить від ширини смуг, крутизни схилу, гранулометричного складу ґрунту та інших факторів. Вона має бути однаковою по всій довжині і забезпечувати ефективне використання сучасних машин і знарядь.

Запровадження сівозмін

Запровадження сівозмін здійснюється у два етапи: впровадження і освоєння. Запровадженою вважається сівозміна, проект якої перенесено на територію землекористування господарства. Освоєна сівозміна — це та, в якій дотримуються межі полів, а розміщення культур по полях і попередниках відповідає прийнятій схемі.

Продуктивність сівозмін значною мірою залежить від правильного визначення структури посівних площ і розміщення їх на території. Тому розроблення проекту сівозмін необхідно розпочинати з вивчення спеціалізації господарства та з проведення землевпорядкування. Відпо­відальною роботою проектування сівозмін є розроблення раціональної структури посівних площ. Щоб правильно встановити площу тієї чи іншої культури, треба знати обсяг виробництва продукції і планову врожайність даної культури. При визначенні обсягу виробництва про­дукції землеробства враховують виконання планів державних заготівель, створення необхідних фондів, продаж населенню та інші внутрігосподарські потреби.

Для визначення плановою врожаю культур необхідно детально проаналізувати фактичну врожайність за останні 5 років і план агротехнічних заходів на період освоєння сівозмін.

Треба також провести облік всіх земельних угідь, дати їх агровиробничу характеристику і накреслити заходи продуктивного їх вико­ристання.

На основі розробленої структури посівних площ та агровиробничої характеристики ґрунтів визначають систему сівозмін у господарстві, їх площу та кількість полів.

Кількість сівозмін у господарстві і кількість полів у сівозміні залежать від багатьох чинників: ґрунтових особливостей, земельних масивів, розташування населених пунктів, тваринницьких ферм та комплексів, структури посівних площ та ін.

Важливо правильно розподілити культури між сівозмінами і визначити кількість полів. Розмір поля визначають з таким розрахун­ком, щоб кожна культура займала одне або кілька полів, раціонально використовувалась сільськогосподарська техніка. У міру можливості поля повинні бути правильної форми і приблизно однакового розміру. На схилах поля треба розміщувати довгою стороною впоперек схилу. Необхідно також домагатися, щоб поля не перетинались річками, лісами і мали зручні під'їзди. Після цього складають схеми сівозмін, в яких визначають порядок чергування культур. Кожна культура повинна мати найкращі умови для росту й розвитку і бути добрим попередником наступної культури. При визначенні місця культур у сівозміні необхідно враховувати спеціалізацію господарства, біологію і агротехніку культури, а також природно-економічні умови даного господарства. Насамперед, встановлюють кількість полів у сівозміні. Для цього визначають посівні площі окремих груп культур (озимі, ярі, просапні, багаторічні трави та ін.) і обчислюють, який відсоток від загальної площі сівозміни займає дана група культур. Потім визначають середній розмір поля. Поділивши загальну площу сівозміни на середній розмір поля, визначають кількість полів у сівозміні.

Після обговорення та затвердження проект сівозміни переносять на територію господарства і на підставі прохідного плану освоюють. Освоєння — це поступовий перехід до прийнятого чергування культур, який триває 2 - 3 роки.

План переходу до прийнятої сівозміни — це таблиця, у якій подано фактичне розміщення культур на період освоєння сівозмін. Перехідний план повинен відповідати таким вимогам: виконання планових завдань виробництва продукції землеробства з одиниці площі в роки освоєння сівозміни; підвищення врожайності всіх культур і валових зборів у роки переходу.

Для того, щоб правильно розмістити культури в сівозміні у роки її освоєння, треба знати історію кожного поля, зокрема: попередники, удобрення, забур'яненість та ін.Всі ці дані можна отримати з книги історії полів, актів на сівбу та збирання врожаю, внаслідок опитування спеціалістів, працівників господарства. Після цього приступають до складання перехідного плану, дотримуючись такого порядку: в кожному полі визначають культури, які були посіяні у минулі роки (озимі, багаторічні трави тощо), в першу чергу розміщують найбільш вимогливі технічні та зернові, визначають місце підсівання багаторічних трав та розміщують інші культури.

З першого року освоєння сівозміни в полі висівають по одній культурі. Якщо ж цього не вдається, то добирають такі культури в одне поле, які були б рівноцінними попередниками для наступних культур. Необхідно намагатись, щоб у найкоротший термін набір їх у кожному полі і порядок чергування відповідали прийнятій схемі.

Оскільки у перехідні роки не завжди можна розмістити культури після відповідних попередників, тому складають додатковий план агрозаходів, який би зменшив негативний вплив попередників. До таких випадків належать внесення добрив, своєчасний обробіток ґрунту, сівба, застосування гербіцидів і збільшення норм висіву.

Після освоєння сівозміни починається перша ротація. Освоєною вважається така сівозміна, в якій розміщення культур по полях і попе­редниках відповідає прийнятій схемі і зберігаються межі полів.

Для отримання прийнятого порядку чергування культур у полях сівозміни після її освоєння необхідно скласти ротаційну таблицю — план розміщення культур по полях на ротацію.

Крім того, в господарствах треба мати схему і технологічну характеристику кожного поля (картку поля) та вести книгу історії полів, у якій записують дані про кожне поле: фактичне розміщення культур, удобрення, обробіток ґрунту, заходи боротьби з бур'янами, шкід­никами і хворобами сільськогосподарських культур та ін. Це допо­магає в освоєнні сівозмін, виявленні найбільш ефективних прийомів технології вирощування сільськогосподарських культур тощо. Книгу історії полів веде агроном господарства.


6856096807637602.html
6856138219581817.html
    PR.RU™